ДРУГЕ ЖИТТЯ (Фантастичне оповідання)

Комісар поліції схилився над звітом, постукуючи олівцем об край столу. Справді, було над чим помізкувати.

Протягом останніх двох років у низці країн Європи було вчинено зухвалі крадіжки.

Лорд Бертран Каллаген мав бути прооперований – йому повинні були вставити штучне серце. Напередодні операції – у родовому замку лорда – серце безслідно зникло...

Далі було те саме: змінювалася тільки географія – Швеція, Мальта, Португалія, Ісландія – та назви вкрадених штучних органів: печінка, шлунок, легені, нирки... Щоразу, коли комусь із найбагатших людей Європи треба було замінити якийсь орган, що вийшов із ладу, відповідний протез таємничо зникав.

Безперечно, тут діяв той самий злодій – або банда... Але з якою метою? Багатії можуть купити синтетичні органи цілком легально, із складів. Можливо, злодії збували їх за низьку ціну тим, хто бідніший? Проте на гангстерів це зовсім не схоже...

І ще: украдено стільки, скільки потрібно одній людині – серце одне, шлунок один, легені дві, нирки дві... на вчорашній нараді в поліції хтось пожартував: мовляв, з украдених нутрощів можна скласти майже цілу людину... І от – сьогоднішнє повідомлення: з електромобіля, що мчав гірськими шляхами Австрії, зникли два "барабани" із товстими й тонкими кишками з першосортного пластику. Водій та його супутник, оклигавши після хлороформу, запевняли, що на шосе нікого не бачили. Один сидів у кабіні, другий вийшов у справах... Більше не пам'ятають нічого. До того ж золотий годинник залишився у водія.
Що й казати, крадії були – з анатомічним ухилом... Справжня некрофілія!

Комісар зітхнув і запросив увійти наукового консультанта – професора Огюстена Франж'є із Сорбонни.
Той зайшов, пихкаючи люлькою, сів. Коротко мовив:

– Боюся, шефе (так комісар поліції дозволяв себе називати), що більш нічим не можу вам зарадити. Якщо немає нових відомостей...

– Дещо є. Звичайно, не для преси, але вам, професоре... Служниця-гречанка, що працює на віллі синьйора Бертолуччі поблизу Верони...

– Пробачте, того, в якого викрали нирку?

– Ні, жовчний міхур. Так ось, за два дні до того вона зустріла недалеко од вілли двох молодиків-співвітчизників і побалакала з ними. Це начебто нічого, але... Бачите, в Ісландії перед аналогічною подією теж бачили двох чорнявих молодих іноземців, які розмовляли англійською "із якимсь дивним акцентом". Отже, цілком можливо, що ниточка тягнеться до Греції...

– До Греції? – аж підскочив професор, – та це ж багато чого пояснює!

– Невже?

– Звичайно! Коли в Греції є людина, здатна на божевільні експерименти, то це – лише Георгіос Александропулос.

– Хто?

– Невже не чули? – здивувався професор. – Геній-дивак, винахідник-універсал, так би мовити, сучасний Едісон. Він не має наукових ступенів, але розуміється майже на всіх галузях сучасної науки й техніки. Уже старий, проте працює, як віл. Прожив одинаком, майже всі гонорари витрачає на досліди.

– І ви гадаєте, така людина здатна на крадіжку?

– Він фанат. Задля науки.

– Цікава річ... – пробурмотів комісар. – Хтозна, може ви й маєте рацію. Адже в Греції гангстерів міжнародного масштабу, слава Богу, немає... До того ж, щоб організувати серію викрадень майже по всій Європі й ні разу не попастися – треба неабияку вдачу... Але навіщо це йому, як ви гадаєте?
Професор розвів руками:

– Хто може збагнути генія?

– Так, так... Ви казали, в нього немає сім'ї. Але, можливо, є слуга чи... хтось подібний?

– В його будинку живуть асистенти, які йому потрібні для дослідів.

– І де ж він їх бере?

– Найчастіше з числа студентів старших курсів.

– Он як... Мгм... – бурмотів комісар.

Будинок винахідника Александропулоса було взято під нагляд. Установлено, що двоє його асистентів недавно виїжджали за кордон, на "фольксвагені", що належить самому господареві. І, нарешті, очевидці в Італії та Ісландії підтвердили: так, бачили саме їх.
Коло замкнулося. Через кілька днів Генеральний прокурор Греції дав санкцію на арешт винахідника.
На лаві підсудних – Георгіос Александропулос та його асистенти. Досі вони не сказали жодного слова. І ось суддя надає підсудному Александропулосу останнє слово. Тремтять старечі руки, ворушаться губи. Суддя киває: починайте, і притихлий зал чує ледь хрипкуватий голос:

– Панове! Я завинив. І не прошу для себе ніяких полегшень. Лише відпустіть хлопців, які були беззастережно віддані мені.

– Підсудний, – обірвав його суддя, – ви не маєте права просити про це.

– Гаразд, казатиму лише за себе. Я наважився на крадіжку, знаючи, що жоден із потерпілих добродіїв не помре. Вони володіють величезними, справді казковими багатствами і, коли в них не вистачить раптом якогось синтетичного органа, вони можуть його купити,

– Підсудний, ви теж не бідна людина!

– Так, я не бідак. Відмовившись на деякий час від експериментів, я міг би стягнутися на штучну нирку чи навіть серце. Але що це мені дасть? Мені потрібні молоді очі, сильні, спритні руки й ноги, щоб продовжувати свою справу. Панове, мені в одному поталанило – мене не вразив склероз. Сьогодні, коли я досяг творчої зрілості – мій організм старіє, робиться кволим. Часу мені лишилося вже небагато, а я ще стільки можу зробити! Панове, мені потрібно друге життя, щоб віддати його в ім'я людства й науки!
Зал загомонів. Суддя щосили закалатав у дзвоник.

– Чим ви можете довести, підсудний, що керувалися справді гуманними намірами?

– Доказом є все моє життя. Я ні від кого не крився, воно – як на долоні. Чи зробив я раніше хоч один крок, який приніс би лихо людям?
Почулися оплески. Справді, хто-хто, а Александропулос мав право так говорити.

– Отже, я вирішив скласти із синтетичних частин цілісний людський організм, заповнивши його фізіологічним розчином, що заміняв би кров, шлунковий сік і таке інше. І ось – у певний день, коли я вже не зміг би плідно працювати, вправні хірурги мали вкласти у це штучне тіло мій мозок. Мав народитися другий Александропулос – для творчого горіння, для нових винаходів! Пробачте, панове, за гучні слова – вони йдуть від щирого серця.

– Але ж таке... ще нікому не вдавалося! – вигукнув хтось із залу. Винахідник посміхнувся:

– Я завжди робив те, що не вдавалося іншим. Така вже у мене вдача.

– Але ви не мали права обкрадати шановних громадян. Ви зазіхнули на їхню власність.

– Тільки тому, що не міг дістати все потрібне зі складів. Вони охороняються нарівні з військовими заводами.
Підсудний замовк, і коли його запитали: "Що ви можете додати?" – похитав головою.

У вечірніх газетах було вміщено повідомлення:

– "Відомого винахідника Г. Александропулоса, про справу якого ми вже писали, засуджено до десяти років ув'язнення. Але це не буде звичайне покарання. Александропулос, як він сам того забажав, продовжить існування у вигляді штучної істоти, в черепну коробку якої буде вкладено його власний мозок. Під час ув'язнення винахідникові будуть створені усі умови для праці. Гонорари, які належатимуть Г. Александропулосу за нові винаходи, будуть переказані на рахунок осіб, яким він завдав матеріальних збитків".
Що ж до асистентів "грецького Едісона" – їх було амністовано.

травень 1996 р.