КОМСОМОЛ ВІДПОВІВ “ЙЄС”! (Фантастичне оповідання)

Вони удвох “літали” у житловому відсіку орбітальної станції.

– Дік, – через силу вимовила Джейн, ухиляючись від пластмасового кухля, що плив назустріч. – Ну чого для цього експерименту обрали саме мене? Послали б Дебору Хаскінс, їй не звикати…

– Дебора летить у четвертій парі. А нас із тобою обрав комп’ютер. Вважається, що за всіма параметрами ми ідеально підходимо одне одному.

– Але зрозумій, я не з тих, хто лягає під будь-кого. Ти класно граєш у бейсбол – це все, що мені відомо. І ось так одразу… – вона розвела руками й відпливла ледь вліво.

– Альтернатива ясна: або ти повернешся з орбіти вагітною, або поїдеш освоювати Аляску. А то й у Гранд-Каньйон…

Обоє помовчали, зосереджено й похмуро. З тих пір, як Великий Каньйон був перетворений на місце заслання, про нього знали всі.

– Та вже наслухалась… – незадоволено буркнула вона. – “Програма “Секс на орбіті” – символ престижу нації… Першою людиною, зачатою в космосі, має стати громадянин Північної Америки…” Чортзна-що! Невже навіть тут вибалакатись не можна? Чи й тут понасовували всіляких “жучків” і слухають кожне слово?

– Дивлячись про що ти збираєшся казати, – Дік перекинувся й поплив у зворотний бік. – Якщо це не небезпечна тема…

– Небезпечна, ще й яка! Наплювати! Нехай знімають з орбіти, мені вже все одно! Так, ми перегнали всіх по ракетах, космічні програми розробляємо, але навіщо при цьому ще й кричати на весь світ, що подолали бідність?

– Так воно і є, – він потис плечима. – Бо що таке бідність? Коли в людей не вистачає грошей. Ось мексиканці – справді бідні. А в нас завжди повні кишені.

– Ще б пак, витратити іноді нема на що. Пам’ятаю, була по ТВ передача про одного фермера з Кентуккі. В нього тих баксів – ні кури не клюють, ні корови не лижуть. Так він ними весь дім обклеїв замість шпалер: кімнати – сотенними, кухню й вітальню – п’ятидесятками, ванну й туалет – двадцятками. Тут у великому місті не дуже щось купиш, а тим більше у такій глушині…

– І його не запроторили за це? Адже в нас правова держава, просто так не посадять.

– Так? Тоді, може, розкажеш, за що сидить твій братик? Уся база про це знає.

– Не брат, а двоюрідний дядько. За діло. Пішов на першотравневу демонстрацію замість кульок із купкою надутих презервативів.

– Що?! – Дік захлинувся кавою, і три коричневі кульки, висковзнувши з рота й баклаги, повисли у повітрі. – Він що, зовсім?..

– Звичайно. Середній ступінь дебільності – офіційний діагноз.

– Але ж таких не саджають… Не повинні…

– За кримінал – ні. А це чистісінька політика. Та ще на батьківщині. Першотравня – в Чикаго!

– Чорт забирай! Везе ж дурням! Купку презервативів десь узяв!
Коли я був курсантом у Міннеаполісі, ми з Гаррі та Уолтером їх удень із вогнем знайти не могли, навіть на чорному ринку.

– У вас, кабелів, одне на думці. Я ось Даллас нізащо не забуду!

Гостювала там у родичів і стала в чергу за туалетним папером. У-ух! Майже п’ять годин вистояла. Продавали його на п’ятому поверсі супермаркета, черга вишикувалась по сходах і закінчувалась на першому. І от що цікаво: в черзі за ковбасою дехто не витримує, іде геть. За сиром – в кого серце слабке, навіть не стають. А тут було – двоє знепритомніли і все одно ніхто не пішов. За мною стояв іноземний кореспондент – болгарський, здається, – матеріал для репортажу збирав. Він сказав, що напише в своїй газеті: “Американці стоять за туалетним папером так уперто, ніби все інше у них вже є…”

– Можна подумати, у вашому Чикаго за цим товаром черги менше.

– В най його просто ніколи не буває.

Пролунав сигнал бортової радіоточки.

– До чого дійшов прогрес! Навіть у космосі можемо слухати щоденні новини. Хоча сьогодні щось не хочеться…

Дік спохмурнів:

– Не блазнюй. Ти ж знаєш, “чорна скринька” записує все, що відбувається. Що-що, випуск новин пропускати не можна, це карається…

Він увімкнув динамік на повну потужність.

“Штат Оклахома третій рік підряд утримує перехідний Зоряний Прапор за рекордні врожаї кукурудзи. Сьогодні з дводенним робочим візитом до штату прибув голова Асоціації фермерів Аляски Джо Рассел. Між іншим, йтиметься про перейняття оклахомського досвіду з метою вирощування кукурудзи на Алясці. До речі, один молодий клондайкський композитор уже приступив до роботи над маршем північних кукурудзівників. Починається він так: “Полярне коло нам не завада…”

“Влада штату Мічиган розглядає проект будівництва мережі каналів для перекидання вод Великих озер на південь, в тому числі, для зрошення пустельних грунтів Арізони. Автори проекту вже представлені до Державної премії…”

А за декілька хвилин голос диктора задзвенів металом:

“Ми, народ Соціалістичних Сполучених Штатів, як одна людина, докладемо всіх зусиль, щоб у лещатах економічної блокади задушити квебекський режим – останній оплот загниваючого капіталізму на континенті…”

Дік і Джейн чудово знали, про що мова: з, того часу як США здійснили аншлюс Канади, тільки непокірний Квебек, заручившись підтримкою Франції – та й усієї Європи, – зберіг незалежність. Його планомірно душили блокадою, але він тримався.

– Коли вже з цим Квебеком вирішиться питання, – зітхнула Джейн, – через нього нічого французького не почитаєш і не подивишся… Одразу підозрюють у симпатіях до Квебека. В одного нашого знайомого є відеокасета “Граф Монте-Крісто”, так він її у сараї закопав. До кращих часів, каже…

“Наступний розділ програми – вісті з-за океану. Європейський капіталізм повільно, але неухильно наближається до краху. Ось останні сигнали біди з цього тонучого корабля…”

Диктор тоном трагічного актора заходився читати зведення про кількість безробітних та наркоманів у країнах Європи. Коли дійшов до Нідерландів, завиваючі інтонації посилились.

– Джейн, годі тобі слухати цю дурню, – нетерпляче махнув рукою Дік, – давай краще візьмемося до справи… Сама знаєш, що на нас чекає, якщо не виправдаємо довір’я. Коли партія сказала “треба”…

Вона покірно хитнула головою.

… Дік кричав. Протяжно й надривно, як поранений звір. Джейн кілька разів хльоснула його по щоках, і він прокинувся. Сів, обводячи каюту напівбезумним поглядом.

– Що з тобою? Ти виглядаєш, як мрець…

– Послухай, який мені страшний сон наснився…

– Заспокойся! Залиш свої кошмари. Це все – від захоплення антиутопіями. Ти забув, чим нам сьогодні слід зайнятися? Прийми віагру, а то так розхвилювався, що без неї не зможеш.

– Т-так… Тоді нас посадять…

– Ти точно з глузду з’їхав! Через якийсь гидкий сон… Приведи себе до ладу зараз же!
Дік пару раз судомно ковтнув і, бормочучи: “Це тільки сон… тільки сон…”, заходився робити зарядку.