РОЗЧАРОВАНА ДУША (Фантастичне оповідання)

У космічному безгомінні, серед пульсарів і квазарів, серед туманностей і комет мандрує тонесенький промінчик.

Він не простий собі пучок світла, створений самою природою, а сигнал, ба навіть своєрідний місток між надзвичайно віддаленими світами. Мешканці четвертої планети системи Канопуса відправили його на колосальну віддаль, щоб відшукати в безодні Всесвіти життя, злитися з душею крилатої істоти.

Саме крилатої! Бо хіба може називатися вищим створінням той, хто позбавлений крил, хто не відає щастя польоту?

Мчить створений кмітливими істотами промінь, несучи в собі неповторну душу однієї з них у вигляді пакета інформації.

І ось нарешті відстань подолано. Світловий мандрівник наближається до третьої планети біля нічим не примітної жовтої зірки. Ця планета – єдина в системі – має атмосферу, придатку для польотів. Отже, тільки вона тут варта уваги.

Пронизавши блакитний повітряний купол, промінь облітає навколо Земної кулі. Які велетенські лісові простори! І в кронах дерев повно крилатих створінь. Вони перелітають з гілки на гілку, часом і на землю сідають у пошуках поживи, годують пташенят у гніздах. РІ дзвенить – далеко чути! – багатоголосий гомін, спів, свист, клекотіння. Звучить над світом пташиний гімн життю й сонцю.

Космічний гість, діставшись вершечка стрункої сосни, торкається пір’їнок невеликої плашки з жовто-синюватим забарвленням, яку люди називають синицею.

І синиця радіє, хоч сама не знає чому. Відтепер ї душа й душа далекої крилатої істоти – одне ціле.

Як чудово сяє сонце! Як виграють барвами смарагдово-зелений ліс, блакитні й темно-сині озерця, які гарні сьогодні навіть похмурі скелі, з яких зривається величний водоспад! Узагалі – як добре жити на світі!

Синиця, злітаючи в небо, весело цвірінчить. Але не все ж радіти життю, треба й про харч подбати. Адже в гнізді лишилися жовтороті пташенята! Стриб-стриб із гілки на гілку! Он ворушиться на стовбурі волохата гусінь. Мерщій до неї! Один блискавичний рух – і гусінь у дзьобі. Швидше до гнізда!

Попискують пухнасті пташенята, розтуляючи жовті дзьобики. Які вони кумедні! Синиця ніби вперше бачить своїх діток. І невтямки їй, що ні світ зараз дивиться її очима чужий розум.

І знов – уперед на пошуки здобичі! Так минає півдня. І раптом, пролітаючи над лісовою галявиною, пташка бачить внизу, на траві, групу тих, що вважають себе царями природи.

Вони й раніше час від часу наїжджали сюди, залишались до темряви, лякали птахів своїми аж ніяк не мелодійними співами, і іноді вмикали галасливу музику, від якої ладні були повтікати всі лісові мешканці. Але синиця ніколи не звертала на них особливої уваги. Просто намагалась триматися від чужаків подалі.

Але на цей раз свідомість космічного гостя виявилась сильнішою. Зацікавлено розглядає синиця непроханих візитерів. І відчуває в душі й сум і жаль. Бо хіба можна не жаліти їх – прикутих до земної поверхні? Їм недоступне щастя озирати землю з висоти.

Ось вони сидять на траві, незграбно розриваючи кінцівками, що заміняють їм крила, шматки м’яса якоїсь істоти, яка ще недавно бігала або – хто зна? – може й краяла небо.

Отже, вони хижаки, як, наприклад, орли. Але ті – величні, а ці – жалюгідні, бо безкрилі.

Біля них – пляшка з якоюсь прозорою рідиною. Ні, це не вода! Якби лісове озеро так тхнуло, жодна тварина не стала б з нього пити. І, до речі, найменшому в гурті цієї рідини не наливають. Цей, ще не дорослий безкрилий хижак, наминає м’ясо, запиваючи його чимось жовтогарячим, із більш приємним запахом.

Та ось він відкладає вбік недоїдений довгастий зелений плід. Натомість у його пальцях з’являється незнайомий предмет: досить довга паличка, роздвоєна на кінці. І між кінцями – пружно натягнута жорстка стрічка з потовщенням посередині. Для чого все це?

Малий хижак піднімає із землі камінчик, вкладає його у свій “пристрій”. Натягує гнучку його частину й…

Усього пару секунд прожила після цього синиця. Камінь пробив груди маленького створіння, і свят навіки потьмарився в очах.

Свідомість згасла, тієї ж миті невидимий для людей промінь почав зворотний шлях до планети, із якої вирушив.

Власник душі, яка перетнула неймовірну віддаль, у цей час мучився у страшних корчах, бо фізично відчув муки загиблої плашки. Крилаті лікарі боролися за його життя і таки
врятували…

…Через місяць учасники експерименту зібралися у велетенському конференц-залі для обговорення результатів.

Незвично для людського ока виглядає цей зал: замість сходів та сидінь тут довжелезні сідала, розташовані в декілька ярусів. Присутні галасували й лопотіли крильми, аж поки головуючий не закликав усіх до порядку. Шум поволі стих.

– Панове! – схвильовано мовив один із членів експедиції. – Планета, до якої нами було здійснено ряд променевих експедицій, перевернула всі наші уявлення про закони еволюції. Найбільше, що нас вразило – там господарями природи не є літаючі створіння!
Зчинився неймовірний ґвалт. Почулись вигуки:

– Безглуздя! Хто не літає сам – нездатний до польоту думки!

– Тихо! – гукнув голова. – Очевидно, еволюційна теорія, Вироблена нашими пращурами, не універсальна. Недолугі, із нашого погляду, істоти володіють цією чудовою блакитно-зеленою кулею. Вони полюють на інших істот, в тому числі й крилатих (шум обурення в залі), вживають їхнє м’ясо й використовують навіть пір’я. І це – вони, які для подолання навіть невеликої висоти змушені будувати своєрідні протези!

На екрані виникло зображення сходів.

Репліка із заднього сідала:

– Вони навіть неспроможні дізнатися, що їхня планета кругла!

Де ж тут казати про високий рівень розвитку!

– Отже, не всюди розвиток природи відбувався нашим шляхом, – підсумував головуючий. – Найдивніше, що тамтешня природа, створивши крилатих, не піднесла їх на найвищий щабель. Образливо для нашої гідності, але нічого не поробиш…

– І ції кляті безкрилі ще дозволяють собі вбивати наших співбратів! – лунали крики. – Дикість! Варварство!

…А на далекій Землі за підстрелену синичку хлопчик одержав добрячого прочухана. Його ганебну зброю – рогатку – було поламано, а бідолашну пташку поховано під сосною.
Та оскільки променевий зв’язок між двома світами вже перервався, крилаті аборигени про це так і не дізналися…